«Олімпійський тиждень» 2013

2013-09-19

Іван Боберський - батько українського спорту.

Іван Боберський - батько українського спорту

У рамках всеукраїнської акції «Олімпійський тиждень» та «Олімпійський урок» у Тростянецькій ЗОШІ-ІІ ст. пройшли різноманітні заходи: загальношкільна лінійка, легкоатлетичні естафети, конкурс малюнків, турнір з настільного тенісу. Проте хочеться зупинитися на Олімпійському уроці, що був проведений у нашій школі та присвячений 140-річчю з дня народження Івана Боберського – нашого земляка, галичанина з великої букви, патріота, піонера спорту на західноукраїнських теренах. І це ще не всі іпостасі, у яких ця енергійна людина жила і творила. Він ще був педагогом, журналістом, політиком, вченим-філологом, громадським діячем…

Львівська обласна рада проголосила 2013 роком Івана Боберського. Для широкому загалу ця непересічна постать невідома, одначе на початку ХХ століття він був вельми популярним серед верств українського населення. Про нього писали газети, він був знаменитим серед всіх прошарків патріотично налаштованого українства: селян, інтелігенції, студентів, духовенства. Бо ж недарма ще за життя його прозвали «батьком» українського спорту.

Мабуть, вся трагедія української нації в тому, що маючи видатних людей світової ваги, власне, в Україні про них не знали або ж знали в спотвореному вигляді. І тільки в часи незалежної України ці імена, мов фенікс з попелу, відроджуються знову. Це стосується й Івана Пулюя – винахідника рентгену, Григорія Ващенка – педагога світового рівня, і, звичайно ж , Івана Боберського.

Народився він в селі Доброгостів Самбірського повіту на Галичині в сімʹї священика. Здобув прекрасну освіту: вчився в Самбірській класичній та Львівській першій академічній гімназіях, в університетах Львова, Відня, Кракова. Ще студентом він зрозумів значення фізичної культури як у житті окремої людини, так і всієї нації загалом. Він подорожує країнами Західної Європи: Францією, Німеччиною, Швецією, Чехією, де вивчає форми і методи фізичної культури. Він одразу збагнув істину, що кожна нація може бути сильною тільки тоді, коли в ній живуть здорові, фізично і духовно розвинені громадяни. Варто відзначити, що тодішні реалії на Галичині були цілком протилежні. Фізична культура і спорт не були популярними як серед міського, так і сільського населення. А окремих «піонерів-спортовиків» вважали диваками.

Будучи від природи енергійною людиною, Боберський захотів виправити це становище. Для цього він склав іспит на вчителя руханки (так тоді називали гімнастику) і починає працювати викладачем фізичної культури у Першій академічній гімназії і паралельно у гімназії сестер Василіянок. У 1901 р. вступає до спортивної організації «Сокіл», яка тільки-но починає розвиватися на Галичині. А з 1908р. по 1914р. очолює її.

Швидко він стає кумиром молоді. Його не можна було не помітити у натовпі: взимку він, гімназійний професор, ходив без хутра і капелюха, а влітку бігав босоніж з молоддю на «Кайзервальд».

Боберський вирішує йти шляхом Чеха Яна і використати фізичну культуру як один із засобів до пробудження національної свідомості свого народу. «Де сила, там воля витає» - кинув заклик і взявся до організації осередків «Сокола» по селах і містечках Галичини.

Він створив українські спортивні терміни: наприклад, футбол – «копаний мʹяч» , хокей – «гаківка», волейбол – «сітківка», велосипедний спорт – «наколесництво», бокс – «стусан» тощо. Написав ряд книг на спортивну тематику.

Під час першої світової війни вступає до лав українських Січових Стрільців. З 1915 року – член Головної української ради. У 1918-1919 роках - референт пропаганди у секретаріаті Збройних сил ЗУНР. У листопаді 1920 р. за дорученням уряду ЗУНР вирушає з дипломатичною місією до США і Канади, де і залишаться жити і працювати задля здобуття незалежності України. У 1932 р. перебрався з Канади до Югославії у м. Тржич (Словенія), звідки була родом його дружина Жозефіна. Він там проживає до самої смерті, до 1947 р.

Мабуть, найбільше досягнення Боберського полягає в тім, що в умовах ворожого панування польської влади він виховав ціле покоління, для якого фізична культура стала щоденною потребою. Сталевий вояк, крицево-кришталевий характер, велике, повне любові до рідного краю серце, здорова душа – все це в здоровому тілі. Ось що ставив Боберський за ідеал української молоді.

Його гасло «Фізична культура на службі нації», яке він сформулював понад 100 р. назад, актуальне і в наш час.