З історії Тростянецької школи

Перша початкова школа була заснована в селі 1862 року у звичайній селянській хаті. У 1885 р. в ній навчалося 65 школярів, хоча дітей було на­багато більше. Це свідчить про те, що навіть початкова освіта була доступна не всім. Першим учителем був Стефан Зальський родом зі села Струтин.

Чотирикласова школа мала тільки одного вчителя й одну шкільну залу, тому вчитель працював у дві зміни. Зранку до обіду були заняття з двома класами, а від полудня до вечора – із наступними двома. Учитель читав лекцію учням одного класу, а другий у цей час писав або тихо читав.

Ані австрійський уряд, ані крайова рада цим не турбу­валися, бо за таких обставин не могло бути значних успіхів у навчанні. Головною метою таких шкіл було навчити дітей читати, писати й рахувати по-українськи і по-польськи, бо польська мова була обов'язковою (хоча в Тростянці не було поля­ків). Закінчивши чотирирічне навчання в народній школі, молодь була зобов'язана двічі на тиждень ходити два роки на «доповнюючу науку».

За цілоденну педагогічну працю вчитель одержував мі­зерну плату. Учитель мав шкільне поле та великі городи.

Влада вважала сільські школи «конечним лихом», бо ж треба було боротися з безграмотністю щонайменше теоретич­но, але багато селян дотримувалося погляду, що школа - це тільки тягар для селянина і громади. Окрім того, польська адміністрація вважала освітню працю за «політику», якою учителям було заборонено займа­тися, бо краще було мати «темного хлопа», використову­вати його, аніж освіченого рільника, що знав вартість своєї праці. Се­лянина використовували поміщики, їхня служба, економи та лісова служба, корчмарі-жиди і частково парохи. Будь-які виступи проти цієї системи вважалися «бунтом», а ініціатором «бунту» міг бути вчитель або священик. За священиками стояла церко­вна ієрархія, на яку представники влади мусили зважати. А вчи­теля не було кому боронити, за кожну провину шкільна влада переводила вчителя на гірше місце праці.

При читальнях були аматорські театральні гуртки та хори, якщо було кому таким гуртком керува­ти. Одного разу у шкільній шопі було знайдено старе фортепіа­но, яке до школи привезли з панського фільварку. Воно було в поганому стані, понищене. У1886 р поблизу старої школи була зведена нова, яку 1940 р. добудували. У 1908 р. першого вчителя Стефана Зальського замінив Ярослав Свидницький. Після Великої Вітчизняної війни в с. Тростянець була середня школа, філія якої була у Дерев'янках, із 1951 р. - семирічна, потім – восьмирічна. Сьогодні повна назва школи – Тростянецька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.

Повоєнне лихоліття торкнулося всіх. Згорілі буді­влі, бездомні люди, відсутня інфраструктура. Жінки, дівчата чекали своїх коханих із фронту, концтаборів, таборів смерті. Проте село вставало з руїн. Своєю невто­мною працею українці відроджували старі звичаї, традиції.

У Тростянці залишилось уціліле старе приміщення чотирикласної школи, яка відчинила двері для дітей села та околиць. 1940 року школу добудували. Вона знаходилася у двоповерхованому будинку. На першому поверсі був клуб, а на другому - власне школа. Ця будівля знаходилася біля церкви. Навчалися ті дівчата й хлоп­ці, які здобували освіту в довоєнні роки. Із навколишніх сіл Ніща, Коварівців, Ярославичів, Луки, Козаків поспішали всі діти в школу с.Тростянець. Першим директором школи був призна­чений Петровський Ілларіон Романович.

Його дружина, Петровська Неля Миколаївна, теж працювала в школі вчителем математики. Вони мешкали на квартирі в Балушевської Анастасії.

У Тростянецькій школі у 8, 9, 10 класах також навчалися діти з Терно­пільської області з таких сіл: Гарбузів, Перепильники, Ярославичі, Гукалівці,. Ці учні жили на квартирах. Завдяки організаторським здібностям директора, його наполегливості, старанням школа стала десятирічкою. За парти сіли учні семирічного віку, поряд із ними - учні-переростки. Навчали учнів педагоги, скеровані на роботу зі східних областей України.

Півстоліття свого життя віддали навчанню й вихованню учнів Алекса Івашків, Варвара Мартинівна (вона поєднала свою дівочу долю зі сільським хлопцем). Нелегко було їм працювати в повоєнні роки. Нічні ві­зити воїнів УПА, облави радянських бійців, організація кол­госпів закарбувались у пам'яті. Та завдяки їхній стійкос­ті, мужності, витримці вони користувались повагою у своїх колег.

Непомітно минали роки. Із 1949 року школа змінила свій статус: стала семирічною. Районний відділ освіти скерував на роботу в шко­лу директором звільненого в запас з лав армії військовос­лужбовця, орденоносця Чорноусова Бориса Лукича, який переїхав сюди зі сім`єю.

/Files/photogallery/1950 р.jpgУчні навчались, отримували похвальні листи, а згодом закінчували середні школи та вищі навчальні заклади.

Світлини Тростянецької середньої школи перший випуск 1949-1950 р.

Зліва направо сидять: 5 - директор школи Ілларіон Романович Петровський, 7- вчитель хімії Івашків Марта Мартинівна, 8 - крайній праворуч вчитель історії Бігус Зеновій Федорович (1926-1996 р.ж.).

Багато прекрасних людей виплекала при­рода тростянецьких просторів, напоїла цілющою водою своїх джерел. Хочеться згадати випускників цих років: Дубровського Володимира, Пупко Євгена, дітей із сім'ї Цвігунів, які здо­були вищу освіту та стали викладачами вузів, технікумів м. Львова, керівниками підприємств України.

Війна підірвала здоров'я Бориса Лукича. У 1956 році він помер. Його прах покоїться на кладовищі в с. Тростянець. Вихованці школи доглядають його могилу, вшановують його пам'ять.

У 1956 році директором був призначений випускник Дрогобицького педінституту Андрусишин Богдан Миколайович. Його дружина Дозя була вчителькою молодших класів. Вони проживали на квартирі Маліновської Теклі.

Богдан Миколайович за професією вчитель українсь­кої мови та літератури. На уроках прищеплював любов до рідного слова, української землі. Прекрасний господар, вимогливий керівник, майстер слова й діла.

Завдяки йому школа розширилась: двозмінне навчання замінене однозмінним. Початкові класи були переведені в незаселені хати. Покращилась навчально-виховна робота. Школі виділили ве­лику пришкільну ділянку, на якій учні працювали, проводячи досліди з вирощування сільськогосподарських культур. Було побу­довано теплицю, кролеферму. Школа мала прибутки від реалізо­ваної продукції, вирощеної силами учнів.

Богдан Миколайович, директор-ентузіаст, за підтримки районного керівництва розпочав будівництво школи, у якій навчаються учні в даний час. Із 1966 року МПМК-150 будує нову школу.

Зупинимось на останніх десятиліттях минулого століт­тя. Навчання проводиться у новозбудованій 1967 р. школі. Кіль­кість учнів коливається у межах 100 осіб. По 10-20 і більше років у цей час у школі працюють такі педагоги: Павлишин Володимира Романівна (українська мова і література), Німас Володимира Дмитрівна і Палюх Марія Михайлівна (фран­цузька мова), Журавська Ольга Тимофіївна (математика), под­ружжя Бугель Марія Миронівна (початкові класи) і Бугель Пет­ро Миколайович

(трудове навчання; згодом став священи­ком), Наливайко Святослава Ігнатівна (російська мова і література).

Окремо зупинимось на вчительських династіях. Єди­ний запис про місце праці - Тростянецьку восьмирічну школу - мають Гетьман Марія Федорівна (багаторічний директор школи, учитель хімії і біології) та її чоловік Гетьман Микола Іванович (вчитель історії, нині покійний), а також їх єдиний син Ігор (учитель трудового навчання та української мови і літератури; через сімейні обставини зараз не працює). По кілька деся­тиліть у цій школі працювала вчителем музики рідна сестра Миколи Івановича - Медзяк Софія Іванівна (нині на пенсії, про­живає в с. Монастирок), а також двохрідна сестра Горчаківська Ярослава Михайлівна (учитель молодших класів; нині пенсіо­нерка, проживає в Золочеві). До речі, їх єдині доньки також здо­були педагогічну освіту - Медзяк Марія кілька років викладала музику в Зозулівській СШ ( нині виїхала в Італію), а Грабовська Ірина викладає історію в Золочівській ЗОШ І-ІІ ст.. №3, а також Ковалишин Розалія Петрівна та її дочка Галина Мар'янівна - вчи­тель початкових класів.

Школа в ті роки мала досить привабливий вигляд, на­лежну матеріально-технічну базу. Найкращими були фізичний та історико-

географічний кабінет. У 80-х роках облаштовано чудовий спортивний майданчик, який функціонує й до­нині. Учні брали участь у районній пі­онерській грі «Зірниця» й ніколи не залишались без нагород, а також у районних спортивних змаганнях з різних видів спорту, у художній самодіяльності. Непогані показники були в той час на районних олімпіадах із французької мови, математики.

Педагогічну професію в нашому селі цінують. Ми пи­шаємось нашими колишніми учнями - Пелех Марією Михайлівною (нині директор ЗОШ с. Скварява), Сич Ольгою Ярославівною (учитель ЗОШ №4 м. Золочева), Тимечко Любов'ю Ярославівною (учитель у м. Червонограді), Чиж Наталією Володимирівною (учитель Новоселищної ЗОШ І-ІІ ст.., фіналіст конкурсу «Учитель року-2007»), Вовнянко Галиною Ярославівною (учитель молодших класів у Самбірському районі), а також своєю колегою Ярош Марією Богданівною (учитель молодших класів із понад 20-річним стажем, депутат сільської ради) та Глушко-Левицькою Зоряною Романівною (учитель молодших класів Луківської ЗОШ І ст..).

Були в історії школи й складні часи. Виправляти ситуацію довелося молодому директору Башку Олегові Богдановичу. А відродження школи почалося у 2003 році з прихо­дом нового директор Терендій Наталії Володимирівни, учителя біології. На той момент школа була в занедбаному стані: не вистачало підручників, матеріальна база була незадовільною, у класах давно не робили ремонт, узимку в приміщенні було дуже холодно. Навчання не велося на належному рівні. Саме то­му багато батьків віддавали своїх дітей в інші школи.

Із 2010 року навчальним закладом керує Савчук Андрій Юрійович, учитель української мови та літератури. Сьогодні школа має нове обличчя: усі класи чисті, охайні, кабінети оформлені на належному рівні, змінилося ставлення дітей до навчання, деякі учні поверну­лися сюди з інших шкіл. Учні беруть активну участь у шкільних олімпіадах, різноманітних районних, обласних та всеукраїнських конкурсах.

Використано спогади: Гарасимів Святослави Ігнатіївни Леськів Ольги Михайлівни Ярош Марії Богданіви

/Files/images/Тростянець 1917 р..jpgдіти с. Тростянець Малий, 1917 р./Files/photogallery/825/Резолюцыя Тростянець.jpeg

Резолюція організацій с.Тростянець Малий у протесті проти Голодомору 1932 року на Великій Україні.

/Files/images/шк.Трост.png

Витяг з Звіту краєвої ОУН 1948 р.

Кiлькiсть переглядiв: 504

Коментарi

Новини

Опитування

Який шкільний предмет для вас найцікавіший

Календар

Попередня Липень 2020 Наступна
ПВСЧПСН
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031